Про Різдвяне диво та людяність

Іноді, коли темрява накриває світ, нам особливо потрібні дива. Цього Різдва та в Новорічну ніч багато хто з нас загадає своє особливе бажання. В багатьох ці бажання співпадуть. І хочеться вірити, що більшість з них здійсниться протягом наступного року.

Але цей текст про інше. Він про людяність і про те, що робить нас людьми, про відповідальність за світ навколо нас. Якщо ви бачили фільм "Землетрус" або просто знаєте про події, що сталися у Вірменії 7 грудня 1988 року, коли страшний землетрус повністю зруйнував місто Спітак, Гюмрі та ще охопив понад 300 населених пунктів, зрештою 40% території Вірменії, то знаєте також, що картина зруйнованих міст дуже нагадує картину зруйнованих міст України сьогодні. Зовсім різні події, але такі схожі картинки, такий самий відчай і біль в очах людей. 

Але чому я про це пишу? Тоді загинуло 25 тис людей, 140 тис. було скалічено, півмільйона людей залишилось без житла, але жодна дитина, що стала сиротою, не потрапила до чужої родини, всіх дітей забрали родичі. І це про людяність і про відповідальність.

Коли читаєш про те, як чудово різні фонди допомогають дитячим будинкам та притулкам для тварин, особливо перед Різдвом та Новим роком, то одночасно охоплюють різні почуття. З одного боку, це відчуття на кшталт "вау! як чудово!". З іншого боку, це відчуття суму і нерозуміння, чому взагалі вони усі живуть у тих притулках, чому ми як громада не знайшли їм місце серед нас, у наших родинах.

Я не прошу вас відповідати на це питання, хоча воно потребує відповіді. Я просто хочу, щоб ви подивились на картинку до цього тексту, і, можливо, одне маленьке диво трапиться. А, можливо, і не одне. Бо зараз нам так потрібні дива, і багато з них ми самі ж можемо й творити!

Чудових усім свят! І нехай кожна гарна мрія здійсниться!